Завдання фізичних або моральних страждань  

Завдання фізичних або моральних страждань

Стаття 126. Побої і мордування

1. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, -
карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.
2. Ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких, -
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Безпосереднім об’єктом злочину є здоров’я людини.
2. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст.126, полягає в завданні винним потерпілому ударів, побоїв або у вчиненні інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю, але не спричинили тілесних ушкоджень (тобто не порушили анатомічної цілісності тканин тіла чи функцій якого-небудь органа).
Про тілесні ушкодження див. п.2 коментаря до ст.121.
Ударом називають одноразовий раптовий потужний фізичний вплив на тіло людини будь-яким твердим предметом, що спричиняє фізичну біль.
Побої - це нанесення потерпілому кількох ударів з метою завдання йому фізичного болю.
Іншими насильницькими діями можуть бути: викручування рук, ніг, стискування горла, статевих органів тощо.
3. Частина 2 ст.126 передбачає відповідальність за удари, побої та інші насильницькі дії, якщо вони носили характер мордування, вчинені групою осіб або з метою залякування потерпілого чи його близьких.
Під мордуванням розуміються дії, що полягають в багаторазовому або тривалому спричиненні болю: щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії.
При цьому судово-медичний експерт не кваліфікує ушкодження як заподіяння мордування, тому що це не входить до його компетенції. Він повинен у таких випадках встановити наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень, одночасність чи різночасність їх утворення, особливості ушкоджуючих предметів, механізм їх дії, а також ступінь тяжкості ушкоджень.
Про вчинення злочину групою осіб див. коментар до ч.1 ст.28.
Про вчинення злочину з метою залякування потерпілого чи його близьких - див. п.16 коментаря до ст.121.
4. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст.126, характеризується умисною формою вини.
5. Суб’єктом злочину є особи, яким до його вчинення виповнилося 16 років.



Стаття 127. Катування

1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, -
карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.
2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Стаття 28 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
У Конституції враховані міжнародні стандарти прав людини. Україна 26 січня 1987 р. ратифікувала Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р.
Відповідно до цієї Конвенції Україна визнала, що катування означає будь-яку дію, якою будь-якій особі умисно заподіюються сильний біль або страждання, фізичні чи моральні, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи зізнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу до чогось чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними службовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди.
Між тим диспозиція ст.127 не передбачає у якості суб’єкта злочину лише державних службових осіб чи інших осіб, які виступають як офіційні.
2. Безпосереднім об’єктом злочину є здоров’я людини.
3. Об’єктивна сторона злочину полягає в катуванні, тобто в заподіянні потерпілому сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі.
Про побої див. п.2 коментаря до ст.126.
Про мучення див. п.13 коментаря до ст.121.
Про інші насильницькі дії див. п.2 коментаря до ст.126.
Усі ці дії спрямовані на заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання і вчиняються винним з метою спонукати потерпілого або інших осіб (наприклад, його родичів) до вчинення дій, що суперечать волі та інтересам потерпілого (передати дані, які є комерційною таємницею; підписати документи, передати цінності та ін.).
4. Катування, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, кваліфікується за ч.2 ст.127.
Про вчинення злочину повторно див. коментар до ст.32.
Про вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. коментар до ч.2 ст.28.
5. Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується умисною формою вини. Мета злочину - примусити потерпілого виконати вимогу винних, вчинити дії, що суперечать його волі.
6. Заподіяння під час катування тілесних ушкоджень утворює сукупність злочинів, передбачених ст.121, 122 або 125, 127. Якщо внаслідок катування настала смерть потерпілого, то вчинене кваліфікується за ст.115 або за ст.119 і 127.
У разі, коли при перевищенні влади або службових повноважень фізичне насильство полягає в катуванні, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.127, вчинене охоплюється ч.2 ст.365. Якщо ж катування містить ознаки злочину, відповідальність за який передбачена ч.2 ст.127, дії службової особи кваліфікуються за сукупністю злочинів - за ч.2 ст.127 і ч.2 ст.365 (див. п.12 постанови ПВСУ “Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень” від 26 грудня 2003 р. № 15).
7. Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16 років.

Стаття 129. Погроза вбивством

1. Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, -
карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років.
2. Те саме діяння, вчинене членом організованої групи, -
карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

1. Об’єктом злочину є безпека людини. Об’єктивна сторона злочину полягає у погрозі вчинити вбивство за наявності реальних підстав побоюватися виконання такої погрози. Вона може бути доведена до потерпілого усно (у тому числі віч-на-віч), письмово (листом, телеграмою), демонстрацією необхідних засобів (наприклад, зброї), жестом - тобто діями, які переконливо вказують на намір винного. Погроза може бути передана і через третіх осіб.
Злочин вважається закінченим в момент сприйняття погрози потерпілим.
2. Обов’язковою ознакою складу злочину є реальність погрози, якою вона буває у випадках, коли потерпілий має підстави боятися її виконання. Якщо сам потерпілий не вірить у реальність погрози, то така погроза складу злочину не має.
3. Погроза визнається реальною, якщо винного характеризують обставини, які дають потерпілому підстави вважати, що ця погроза може бути здійснена (має зброю, раніше був засуджений за насильницькі злочини, його психічний стан та ін.), своєю поведінкою, взаємовідносинами з потерпілим винний переконував, що погроза немарна і вона буде здійснена (систематично переслідував потерпілого тощо).
Реальність погрози встановлюють у кожному окремому випадку виходячи з обставин конкретної справи.
4. Від погрози вбивством потрібно відрізняти готування до вбивства, що має місце у випадку, коли погроза супроводжується діями, спрямованими на її реалізацію (придбання зброї та ін.).
Погроза вбивством за багатьма ознаками нагадує замах на вбивство. Але при погрозі вбивством винний не має мети негайно заподіяти смерть. Його мета - налякати потерпілого, позбавити його спокою, примусити страждати від страху за своє життя.
5. Суб’єктивна сторона погрози вбивством характеризується умисною виною: винний усвідомлює, що висловлена ним погроза здатна викликати у потерпілого побоювання реалізації погрози, і бажає цього.
Не має значення, які були мотиви погрози і чи мав винний намір привести погрозу у виконання.
6. Погроза вбивством може бути способом вчинення інших злочинів, зокрема кваліфікованих ст.152, 187, 313, 345, 377, 398, 405. Оскільки в цих статтях передбачені спеціальні випадки погрози, додаткової кваліфікації за ст.129 не потрібно.
7. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16 років.
8. Погроза вбивством, вчинена членом організованої групи, кваліфікується за ч.2 ст.129 (про вчинення злочину організованою групою див. коментар до ч.3 ст.28).


0388973644407032.html
0389038600713638.html
    PR.RU™